| КПК як чудове інтернетне радіо |
[May. 15th, 2008|12:19 am] |
| [ | mood |
| | Bien | ] |
| [ | music |
| | RADIO TOK FM (Warszawa) | ] | Не нарадуюся своїм новим кишеньковим комп’ютерчиком. Поступово набуваю досвіду й відчуваю переваги й недоліки тих чи інших програм.
Але - трохи відхилюючись від теми надолонника – можете мене привітати: я нарешті перейшов на безлімітний інтернет.
Щось само собою зрозуміле протягом багатьох вже років у розвинених країнах, у нас за великим рахунком лише починається. Наш національний монополіст стаціонарного телефонного зв’язку УкрТелеком став пропонувати більш-менш прийнятні тарифи на безлімітний DSL-доступ до мережі лише кілька місяців тому. І то, якщо порівняти розцінки на подібні послуги, пропоновані в країнах ЄС, українці все ще суттєве переплачують. А якщо взяти до уваги пересічні прибутки, то зрозуміло, що для наших людей широкосмуговий інтернет вже хоч і не розкіш, але все ще далеко не якась звичайна поширена річ.
На УкрТелеком у мене невеличкий „зуб”: я вже два рази залишав заявку на підключення до DSL-інтернету (це коли використовується звичайна стаціонарна телефонна лінія як для розмов, так і для широкосмугового доступу до мережі. Дуже зручно, дуже перспективно, але... в Україні є проблема: монополізм власника стаціонарних ліній. Відтак DSL-доступ пропонується виключно одним монополістом з усіма зрозумілими наслідками). Обидві мої заявки на підключення вони умудрилися зігнорувати. Тобто приймали, казали, що підключать, коли буде можливість, але не дзвонили, хоч на їхньому сайті можна перевірити, чи вже є можливість чи ні. Мені, мабуть, просто не пощастило, бо alexbard-у, що живе поруч зі мною, дали доступ без проблем. Залишати третю заявку, про те, що готовий їм платити свої кревні гроші... я не знаю.
Зате вже півтора роки із задоволенням користуюся широкосмуговим доступом від локальної мережі через VPN-доступ. Мій провайдер – фірма невеличка, вона не найдешевша, але бере сервісом та ставленням до клієнта. Ніколи за всі ці місяці я не чув навіть натяків на хамство. Вони зворушили моє серце тим, що коли на початку квітня не з їхньої сторони, а через технічний збій у мене, я припустився шаленої перевитрати трафіку (50 гривень улетіли за одну годину) і коли я прийшов до них в контору, коли ми підняли журнал моєї активності в мережі (я боявся, що моя система зламана) і все з’ясували – мені дали бонус на 100 гривень зі словами: „Збій суто технічний, для нас вам компенсувати не проблема, і у вас настрій не буде зіпсовано”. Я не очікував! :-) Особливо на тлі того, як працюють інші бізнеси тут.
10 травня мій маленький провайдер нарешті знизив розцінки настільки, що я тепер можу собі дозволити unlimited. Така ось маленька радість. :-)
І тут – повертаючись до мого малюка ASUS 696A – раптом з’ясувалося, що йому знайшлася робота на кухні: служити ... радіоприймачем.
Справа в тому, що я якось звик до того, що на кухні повинно бухтіти радіо. Ще від початку 1980-х я постійно слухав західні „радіоголоси”. Коли жорстко глушили Радіо „Свобода”, Бі-Бі-Сі, „Голос Америки” чи „Німецьку Хвилю”, то завжди виручали Радіо Канада, Радіо Швеція та Французьке міжнародне радіо RFI – ці станції радянська влада чомусь не глушила. Їхні новини були суттєво „м’якше”, але то все ж було не про доярок і не про мільйонний трактор з конвеєра якось там заводу. Достатньо сказати, що про Чорнобиль я узнав від шведського радіо на день раніше за основної маси населення.
За доби пізньої Перебудови глушити припинили – і я згадую ті роки з деякою навіть ностальгією: можна сказати, то був розквіт коротких хвиль. Слова „Інтернет” ще не знали, а короткохвильовий етер був уже чистим від глушилок. Я вже собі не уявляв кухню без фонового акомпанементу „Свободи” чи „Німецької Хвилі”. У другій половині 1980-х я власноруч зібрав гетеродинний короткохвильовий приймач (за порадами журналу „Радіо”). Схема була для аматорських діапазонів, але я налаштував його для прийому станцій у „заборонених” діапазонах 19м, 16м та 13м – чим дуже пишався перед друзями.
У Радянському Союзі не виробляли приймачів з діапазонами менше 25 метрів. Причина проста: чим менша довжина хвилі, тим важче глушити сигнал.
Втім, уже в 1990-ті позначилася сильна тенденція відмирання коротких хвиль: станції стали укладати договори про партнерство з місцевими FM-радіостанціями. Формально непогана ідея, в реальності ж з’явилися нові проблеми: станції партнери часто були ненадійними, урізали ретрансляційні програми, часом зазнавали утисків від місцевої влади (як та ж станція „Львівська Хвиля”, яку за Кучми виганяли з етеру). До того ж, в одних місцях на FM можна було слухати, в інших – ні. Але ще залишалося мовлення на КХ. Проте від кінця 1990-х практично всі станції стали поступово зменшувати потужність передавачів на коротких хвилях і пропонувати все більше слухати свої програми в інтернеті.
Чудово! Просто чудово! 1999 рік, я живу в Україні, у мене другий рік свій власний комп’ютер і я тільки-но (о, щастя!) організував собі доступ через dial-up з’єднання. Для цього треба було укладати з провайдером контракт(!). Карток передоплати тоді ще не існувало. При цьому телефонні лінії старі, аналогові – так що навіть звичайний факс по три рази пересилаєш, бо якісь рядки документу обов’язково змазані. Доларів за сто на місяць можна організувати було виділену лінію. Для тодішньої країни із середньою зарплатою 70 доларів перспектива не вельми спокуслива...
І ось за таких умов улюблена Радіо „Свобода” радикально зменшує потужність передавачів і все пропонує слухати себе в Інтернеті! У мене ще тоді виникало питання, вони розуміють, на яку аудиторію працюють... Роки зо три слухати їх на коротких хвилях уже практично неможливо – сигнал, як з того світу.
Так ось, не минуло десяти років – і я нарешті можу скористатися пропозицією радіо „Свобода”! :-) Але що там „Радіо „Свобода”... Безлімітний широкосмуговий інтернет дає змогу слухати радіостанції на будь-який смак і будь-якою мовою. Уже знайшов для себе кілька гарних австрійських та німецьких станцій. Zolak та dackel порадили, що є цікавого в польському та нідерландському радіоетерах, відповідно. За що я їм дуже вдячний.
Так що тепер у мене знову є радіо на кухні! Сьогодні вранці із задоволенням слухав Третю програму польського радіо. Чудова станція. Відносно мало музики, формат ток-шоу, багато цікавих розмов з інтелігентними людьми. Граматично правильна польська мова. Те, що мені треба для необтяжливого поточного покращення моїх мовленнєвих навичок.
Знайшов також низку іспанських станцій – це теж уже дуже актуально. Одним словом, інтернет-радіо – це цілий невідомий світ, куди я із задоволенням збираюся поринути. :-) |
|
|